Проти Війни та Мілітаризму, За Екосоціалізм

Перманентна криза Європи

Європа стоїть на роздоріжжі. Криза капіталізму та кліматична катастрофа посилюють міжімперіалістичну конкуренцію та підживлюють нові війни. 

З початку 2010-х років Європа загрузла у постійній кризі, яка лише продовжує загострюватися. «Гуманістичний» фасад Європи був відсунутий на другий план на користь «жорсткої сили» та репресій.

Імперіалістичні війни, підйом ультраправих сил та поширення расизму серед населення, посилення прикордонного контролю та рух у напрямку ремілітаризації — все це прояви однієї й тієї ж тенденції.

Існує структурний зв’язок між ремілітаризацією Європи та війною в Україні.
Правлячі класи Європи використовують заклик захисту України як привід для виправдання витрат на озброєння, її закупку та виробництво, посилення репресивних заходів та кроків у напрямку введення загального призову.
Гасло захисту України допомагає європейським правлячим класам відволікати увагу від реальності конфлікту та класового пригнічення, що лежить в його основі. 

Російський правлячий клас бореться за посилення свого впливу на Україну та за перегляд місця Росії в глобальній імперіалістичній ієрархії в широкому сенсі.


Російське вторгнення не має нічого спільного з інтересами робітничого класу в Росії. Будучи дуже згуртованим і ефективним у придушенні як антивоєнних, так і робітничих рухів, російський правлячий клас скористався тим, що мав у своєму розпорядженні більше призовників, ніж Україна. Ось чому донедавна Росія мала змогу відправляти на війну бідних та маргіналізованих, спираючись переважно на силу грошей та відчаю, пропонуючи військові контракти на суму, що дорівнює семирічній місцевій заробітній платі. Однак у міру того, як війна затягується, російська держава дедалі більше покладається саме на примусові методи мобілізації. 

Українська держава намагається водночас задовольнити декілька суперечливих інтересів: інтереси вітчизняного капіталу, представників верхівки середнього класу, західного капіталу та тих, хто отримує вигоду від західного фінансування під час війни. Тоді як робітників і бідних щодня переслідують і силою мобілізують в армію, а військові вербувальники зустрічають дедалі більший спротив з боку
родичів та сусідів “бусифікованих” призовників.
Ухилянти та колишні військові в статусі СЗЧ, які намагаються перетнути кордон, гинуть, тоді як два мільйони чоловіків наразі розшукуються в Україні за ухилення від військової служби.


Соціалістичних активістів переслідують, трудові права скасовано, вибори призупинено, мовні та культурні права придушуються. Ультраправі сили ж, навпаки, отримують зелене світло і дедалі посилюються завдяки своїй ключовій ролі у цій війні.


П’ята частина всіх громадян України зараз проживає на територіях, контрольованих Росією, а плани української держави щодо їхньої «реінтеграції» не містять жодних гарантій їхніх прав та безпеки. Знищений російським вторгненням, український робітничий клас у цій війні є, переважно, інструментом свого правлячого класу: Еліта визначає цілі, а робітничий клас, повністю позбавлений прав, розплачується за їх реалізацію власним життям. 

Тим часом політика ЄС тримає робітничий клас з обох боків у м’ясорубці. ЄС цілеспрямовано забороняє як російським дезертирам, так і українським ухилянтам шукати притулку в ЄС. Для справжньої солідарності з робітничим класом як в Україні, так і в Росії, та зміцнення здатності робітничого класу матеріально підірвати війну, ми маємо боротися проти цієї політики та виступати за правовий захист дезертирів і відмовників на Заході. Ми маємо протистояти всім формам підтримки та легітимації російських і українських ультраправих угруповань у Європі. Ми маємо боротися за політичні та соціальні права робітничого класу з обох боків і не дозволяти війнам правлячих класів відсунути їх на другий план. Зрештою, ми маємо боротися за припинення вогню та демократичний мир, проти продовження війни на умовах правлячих класів. 

«Коаліція бажаючих»

Окупація та пригнічення України з боку Росії, яким необхідно однозначно
протистояти, як і спробам їх виправдати, є іншою стороною міжімперіалістичної боротьби за Україну та регіон у більш широкому сенсі. Плани щодо вступу України до НАТО та втручання НАТО у війну – це не акт гуманітарної солідарності, а вираз імперіалістичних інтересів західних правлячих класів у союзі з частиною вітчизняних правлячих класів. Природа конфлікту полягає передусім не в тому, що український народ захищає свій суверенітет. Чим довше триває конфлікт, тим очевидніше стає, що це опосередкована війна, яка ведеться в контексті міжімперіалістичної конкуренції між НАТО та Росією. 

Продовження війни в Україні стало політичною необхідністю для європейського істеблішменту та зручним приводом для нарощування власної «жорсткої сили» та зміцнення європейського блоку. Оскільки Сполучені Штати зайняли більш меркантильний підхід до своїх союзників по НАТО та чітко дали зрозуміти своє невдоволення витратами на війну, європейські держави поглибили свою співпрацю в рамках «Коаліції бажаючих», очолюваної Великобританією та Францією. 

З часів Другої світової війни європейські держави відігравали другорядну геополітичну роль по відношенню до Сполучених Штатів, які забезпечували військову присутність на східному фланзі Європейського Союзу через НАТО. У відповідь на ослаблення своїх економічних позицій у світі США наразі прагнуть збільшити обсяги фінансування європейської оборони самим європейськими державами. Все більше залишаючись наодинці зі своїми проблемами, Європа намагається знову включитися в глобальну боротьбу за контроль над ресурсами та транспортними шляхами.

Ми не можемо протистояти мілітаризму абстрактно — ми також мусимо протистояти будь-яким імперіалістичним махінаціям вітчизняних правлячих класів, зокрема виробництву та постачанню зброї.

За визволення Палестини

Протягом останніх трьох років велика кількість людей мобілізувалася на знак солідарності з Палестиною на тлі триваючого геноциду, що вчиняє держава Ізраїль.
Масові протести, прямі акції та студентські кампанії глибоко змінили суспільну свідомість щодо реалій імперіалізму та війни. 

Боротьба за розрив економічних, військових та дипломатичних зв’язків Європи з Ізраїлем є важливим фронтом у боротьбі проти мілітаризму.
Рух за визволення Палестини протистоїть новим технологіям смерті та стеження, а також новим нападам на громадянські свободи.
Ми мусимо організовано виступати проти співучасті в геноциді та на підтримку повного визволення палестинського народу. 

Рух вже здобув ряд перемог, але геноцид і досі триває. Надзвичайно
важливо, щоб ми це усвідомлювали та переоцінили наші стратегії й тактики на міжнародному рівні.
Також ми маємо протистояти війні США та Ізраїлю проти Ірану та його союзників у регіоні. 

Соціальні та екологічні наслідки мілітаризму 

Тягар імперіалістичних війн переважно лягає на тих, хто перебуває на передовій, але їхні економічні та соціальні наслідки відчуваються по всьому світу. 

Ці війни спричинили хвилю стрибків цін, що негативно позначилася на рівні життя, оскільки порушено функціонування енергетичних та продовольчих систем. Водночас державні кошти перенаправляються з сфери суспільних послуг на військові потреби. Європейський Союз «інвестує» 800 мільярдів євро в озброєння до 2030 року, одночасно посилюючи заходи жорсткої економії.
НАТО погодило ціль щодо 5-відсоткових витрат на «оборону» для всіх держав-членів до 2035 року, що відповідає понад 3 тисячам мільярдів доларів. 

Прагнення до війни підживлює — і водночас підживлюється — зростанням націоналізму, расизму та ультраправих сил на всьому європейському континенті. Наратив про «зіткнення цивілізацій» став загальноприйнятою думкою серед правих. І європейські держави не є нейтральними — саме расистські прикордонні практики створюють умови для ультраправого насильства та залякування.
Від Сеути до Белфаста, від Лампедузи до Пілоса ми маємо виступити в солідарності з мігрантами та створити єдиний фронт боротьби проти расизму. 

Мілітаризм із його мачо-імпульсами, як правило, прославляє патріархальні норми, закріплює «сімейні цінності» та приборкує тих, зокрема жінок, квір- та транс-людей, хто не бажає їм підкорятися. 

Мілітаризм поглиблює і кліматичну кризу. Національна безпека вважається таким пріоритетом, що виправдовує відмову від «Європейської зеленої угоди» та відновлення видобутку викопного палива, навіть після досвіду спекотних хвиль, лісових пожеж, посух та повеней по всій Європі.  

Солідарність проти війни

Єдиним можливим антидотом від капіталістичного прагнення до війни є міжнародна солідарність робітничого класу та пригноблених верств населення. 

Протягом останнього року відбулися масштабні акції солідарності з
палестинським народом та проти війни. На знак протесту проти геноциду в Газі ми стали свідками місій «Глобальної
флотилії Сумуд», страйків, ініційованих докерами та вчителями, а також масових демонстрацій на вулицях.

Сьогодні студенти закликають до загальноєвропейського повстання проти мілітаризації. Школярі у Німеччині організували страйки проти можливого відновлення військового призову.
Профспілки докерів у Франції, Греції, Країні Басків, Туреччині,
Марокко та Італії організували міжнародний день дій проти війни та геноциду.
Шкільний студентський рух у Франції та масові протести з приводу житлової проблеми в Іспанії вказують нам шлях. Цей імпульс обов’язково треба розвивати і надалі. 

Страйк, мобілізація, організація!

Ми приєднуємося до заклику до молодіжного страйку проти війни 20 листопада та до триденної мобілізації по всьому континенту, що триватиме до 22 листопада. Ми будемо працювати над тим, щоб ці три дні скоординованої боротьби набули широкого розмаху та залучили робітників і всіх пригноблених та експлуатованих. 

Наше завдання — покласти край планам правлячого класу щодо переозброєння та боротися за те, аби ресурси були перенаправлені на втілення кліматичної та соціальної справедливості. 

Ми виступаємо за відновлення сфери суспільних послуг — починаючи з охорони здоров’я та освіти — за мир і демократичне самовизначення народів, за екосоціалістичну та демократичну Європу, керовану працівниками, засновану на солідарності та добробуті для всіх. 

Вкрай необхідно створювати масові партії робітничого класу, віддані ідеї екосоціалістичних змін, необхідних для того, щоб зупинити занепад у варварство. Капіталізм віджив свій вік; давайте покладемо йому край, перш ніж він покладе край нашому світу.

Організації, які підтримали декларацію:

RISE – Ірландія

rs21 – Велика Британія

Anticapitalistas – Іспанія

DEA – Греція

Пострадянські ліві

Bloque Latinoamericano Berlin – Німеччина (Берлін)